“In time of war, memory becomes a powerful resource” – 5in10 with Olha Haidamachuk

A Ukrainian version of this interview can be found below.

Olha Haidamachuk received her PhD in Philosophy from the V. N. Karazin Kharkiv National University in 2021. Her dissertation is titled “Intonation in a Philosophical Text: The Philosophical-Culturological Dimension”. Her background is in philology. In 2006–2022, she worked at the National Technical University “Kharkiv Polytechnic Institute”. Since 2019, she is a member of the Kharkiv Historical and Philological Society. Her research interests include the philosophy of culture, philosophical anthropology, Ukrainian studies, Ukrainian and European culture, the philosophy of language, the history of philosophy, ethics, and aesthetics. Olha Haidamachuk is 2022/23 Prisma Ukraïna Fellow from September to December 2022.

How would you explain your research to someone who’s not an expert in your topic?

Just imagine that one morning you and your children wake up to explosions outside your window and right after the sky catches fire. You know that there were people you knew and your children’s classmates got caught in that fire. Then there is silence. Then you hear more explosions, now even closer. And then silence again. A moment later, a powerful blast roars so close, that the entire house shakes and the glass rattles in the windows. At the same time, one news agency reports that a full-scale invasion of a neighboring state has begun. Another news agency says that it’s a special operation. A third expresses concern over the explosions in the east. All three agencies report on the same events related to the explosions outside your window, but the tone that this information is presented in is completely different. To what extent does the form of presenting the information affect the content? How sensitive are we to the tone of information? And how aware are we that the tone appealing to our emotions can significantly change the content of the message? My research investigates how tonality can affect our perception. It addresses the very fact of us reacting to how, rather than what has been said.

What intrigued you when you started your academic journey? What were formative encounters or challenges?

When I was studying at the Philological Faculty of Kharkiv University, I had to select my focus when graduation approached. I remember facing the choice of which major to choose: language or literature? It was a difficult decision, but in the end I chose linguistics, because it’s from language that both humans and human culture began. After making that decision, an even more difficult question arose: what in language interests me the most? This decision determined the choice of my thesis supervisor and the topic of the thesis itself. From here, my attention was drawn to the issue of intonation, because it interacts with all levels of language, but at the same time it is the least studied – which is why back in 1958 it was called ‘Cinderella of linguistics. At later stages, I was fascinated by philosophy, which was undergoing a linguistic turn and which allowed me to approach the study of intonation in a philosophical way. At this time, I read the French philosopher Jacques Derrida’s De la grammatology and was drawn in by the deep embeddedness of philosophy in intonation. The archaeologist and anthropologist André Leroi-Gourhan defines the process of the phoneticization of the Greek alphabet and linearization of writing as the ‘primary causes’ of the emergence of philosophy. Derrida, meanwhile, by deconstructing Jean-Jacques Rousseau’s “Essay on the Origin of Languages”, reveals a complex network of relationships in the cultures of speaking and writing, as well as in intonation and articulation.

I found it astonishing that most of the languages known in the world are tonal (as is reflected in the map of modern tonal languages), but that Western philosophy originated in intonational languages (most European languages, including Ukrainian, German, and English, are intonational). In contrast to tonal languages, a fluent speaker of an intonational language is not required to have absolute pitch. Therefore, in a society where not everyone is able to adequately hear and decipher the speech, there is a need for a philosopher to interpret the intonations and tonalities that, for various reasons, are inaudible or unheard. Thus, in the Western European tradition overgrowing with philosophical texts, one can trace the history of appeals to an ear trained to differentiate intonation. But it’s an ear capable of perceiving not only intonations and articulations, but all other nuances as well, including tonalities, accents, detonations, dissonances, and resonances, among other things.

How, if at all, has the Russian full-scale invasion of Ukraine influenced your research questions or approaches?

A full-scale war with Russia affected not only me, although I always realized that it was inevitable, but all Ukrainians. It deprived many people of their life and future. For a long time, as I understand now, I was in a state of mute shock, and, in fact, scientific activity helped me get out of it. Everyone has to do their part, making every effort for our common victory. Under peaceful circumstances, I worked mainly in the theoretical field of studying intonation. I planned to investigate the intonational diversity of the works of Ukrainian artists from the period of the Executed Renaissance at the beginning of the 20th century, with a focus on the intonations of resistance. This plan is currently on hold, but I will find time later to fulfil it. Now, having been directly impacted by the war, my research has a more applied nature: the main material of the research is not philosophical texts, but media discourses and testimonies of Ukrainians on the impact of the war on their life, worldviews, and memories. News articles and headlines usually go through several levels of proofreading and editing before they are published. An editorial board weighs the risks, calculates the impact on the target audience, and predicts the reaction. On the contrary, like in live communication, the interviews I’m conducting offer a great variety of intonations, tonalities, and modes. This is a new experience for me. It’s extremely interesting and, at the same time, important to record the voices of Ukrainians telling their stories for future generations.

What do you consider to be the role of the humanities and social sciences in times of upheaval, fragmented publics, and authoritarian transgressions?

It’s easy to be humane in comfortable conditions, when neither you nor your loved ones are in danger, you are protected from the smallest risks everywhere, and the future seems cloudless. But the real test of humanity begins when, due to various circumstances, you find yourself in inhumane conditions, when it is so easy to blame everything on weak human nature and the insurmountable force of the situation. Remaining human in inhumane conditions is a powerful challenge to all theoretical knowledge acquired during life. How does one not just survive, but remain a human being, having endured confinement, hard labor, famine, war, a concentration camp, the loss of loved ones, or even long-term seclusion on a deserted island or a plane crash? In addition to the fact that all these are challenges, they are also lessons.

The experiences that someone has had, and then told, reinterpreted, and recorded for future generations give rise to the phenomenon of ‘historical immortality’. When answering to the question of “what does it mean to be human?”, everyone responds with actions, rather than with words. I believe that human beings are designed in such a way that they mostly long for what they don’t have, instead of enjoying what they possess. They also begin to appreciate what they once had as soon as they lose it. All this is characteristic of human nature, the study of which the humanities are dedicated to. The humanities, based on other people’s stories, allow us to feel someone else’s experience as our own, so that, little by little, we can nurture the need to remain human despite everything. The role of the humanities cannot be overestimated at any time. In my opinion, the contemporary Ukrainian writer Lina Kostenko accurately described her role as a cultural figure in a national context:

When the Americans once launched, from Cape Canaveral, a research station with a particularly powerful telescope that had a precision mirror system, they, having discovered at the last moment a defect in the main mirror, suspended the launch, eliminated the defect, and only then relaunched this telescope into orbit. In a figurative sense, such a telescope, with such a system of mirrors, should be in every nation, in every society, in the whole spectrum of the humanities, with literature, education, art, and in the complex spectrum of these mirrors and reflections, society can get an objective picture of itself and provide the world undistorted information about itself, focused in this main mirror.

How do you think war affects memory or identity? And how does this connect to your research?

It’s impossible to prepare for war, even when you understand that it is inevitable. War suddenly bursts into your life in a whirlwind of chaotic actions and thoughts. It is ruthless! The war tests everything that you thought was valuable, priceless, or unnecessary, and it does this thoroughly. It’s impossible to hide, escape, or deny it. It’s impossible to say “this is not our war”, and continue to live peacefully. This delusion culminates in a painful revelation: the war came both to those who read the news every day and to those who ignored the ‘negativity’ and lived in their own world, where there was no coronavirus, no global warming, and, moreover, no war. It came to the rich and the poor, the young and the old, to the East and to the West, without understanding where the ‘right’ or ‘wrong’ Ukrainians were, just as it does not care where and how the ‘right’ or ‘wrong’ Germans, French, Italians, Spaniards, or Romanians live. War is one of those moments of truth when you have to answer a number of questions with your actions: “What does it mean to be a person?”; “What does it mean to be Ukrainian/German/Polish/etc.?”; “What does it mean to be independent?”; “What does homeland mean?”; and “What is worth living for?”

By exacerbating all these questions, the war addresses not only your personal experience, but also the historical trajectory of your ancestors and the entire nation. Memory becomes a powerful resource of strength, nurturing resilience, the will to win, and the ability to remain human.

---

Як би ви пояснили ваше дослідження людині, котра не є експертом у вашій темі?

Просто уявіть, що якось зранку ви і ваші діти прокидаєтеся від вибухів за вашим вікном, після яких спалахує небокрай. І ви знаєте, що там, де палає, були знайомі вам люди і однокласники ваших дітей. Потім тиша. А потім вибухи ще ближче. І знову тиша. А потім настільки потужний вибух, що здригається весь будинок і в шибках бряжчить скло. При цьому в одній агенції новин вам пояснюють, що почалося повномасштабне вторгнення сусідньої держави. В іншій агенції новин говорять, що почалася спецоперація. А в третій агенції новин висловлюють велике занепокоєння через вибухи на сході. Всі три агенції інформують про одні і ті ж події, пов’язані із вибухами за вашим вікном, але тон подачі цієї інформації геть різний. Питання в тому, наскільки впливає форма подачі інформації на зміст? Наскільки ми чутливі до тональності подачі інформації? Наскільки ми свідомі того, що тональність через пряму апеляцію до емоцій здатна істотно змінювати зміст повідомлення? – Моє дослідження про те, як тональність може впливати на сприйняття. Про те, що часто ми реагуємо не на те, що сказано, а на те, як це щось сказано. 

Що вас зацікавило на початку вашої наукової діяльності? Чи можете пригадати події, зустрічі або виклики, котрі вплинули на вас найбільше?

Я навчалася на філологічному факультеті Харківського університету, і коли справа дійшла до диплому, то потрібно було визначитися з пріоритетами. Пам’ятаю, як у межах моєї спеціальності постала необхідність вибирати між мовою і літературою. Це був складний вибір, але зрештою я обрала мову, бо саме з мови починається як сама людина, так і людська культура. Але далі постало ще складніше питання: що саме у мові мене цікавить найбільше? Це рішення мало визначити наукового керівника і саму тему дипломної роботи. І тоді мою увагу привернула інтонація, бо вона взаємодіє з усіма рівнями мови, але при цьому є найменш вивчена, через що А. Шарп ще у 1958 році навіть назвав її “Синдереллою лінгвістики”. Далі мене захопила філософія, яка саме переживала лінгвістичний поворот, що дозволило мені продовжити дослідження інтонації вже у філософському ключі. І щойно до моїх рук потрапила книга французького філософа – одного з найвпливовіших мислителів ХХ ст. – Жака Дерріда “De la grammatology”, мене захопила ідея глибинної вкоріненості філософії в інтонацію. Якщо А. Леруа-Гуран назвав “першо-причинами” виникнення філософії фонетизацію грецького алфавіту і лінеаризацію письма, то Ж.Дерріда через деконструкцію “Ессе про походження мов…” Ж.-Ж.Руссо виявляє у культурі складну мережу стосунків, з одного боку, усного мовлення і письма, а також, з іншого боку, інтонації й артикуляції. Мене вразив той факт, що більшість відомих у світі мов – тонові (це відображає мапа сучасних тонових мов), проте філософія виникла саме в мові інтонаційній (інтонаційними є більшість європейських мов, включаючи українську, німецьку, англійську тощо). На відміну від тонових, в інтонаційних мовах мовна компетенція не вимагає абсолютного слуху. Відповідно, у суспільстві, де не всі здатні адекватно чути мовлення, виникає потреба у філософі, здатному не тільки чути, а ще й інтерпретувати ті інтонації й тональності, які з різних причин є нечутні або нерозчуті. Таким чином, у західноєвропейській традиції обростання філософськими текстами можна прослідкувати історію апеляцій до натренованого інтонаційного слуху. Але це слух, здатний сприймати не тільки інтонації й артикуляції, а ще й лади, камертони, тональності, акценти, детонації, наголоси, дисонанси, резонанси тощо.

Як повномасштабне вторгнення Росії в Україну вплинуло на ваші дослідницькі питання та наукові підходи, і чи вплинуло воно взагалі? Повномасштабна війна Росії, хоч я і розуміла, що вона неминуча, вплинула не тільки на мене, а й на всіх українців. Багато кого вона позбавила життя і майбутнього. Тривалий час, як я розумію зараз, я перебувала у стані німого шоку, з якого, власне, мені і допомогла вийти наукова діяльність. Кожен має робити свою справу, докладаючи максимум зусиль до нашої спільної перемоги. Дійсно, за мирних умов я працювала переважно у теоретичному полі вивчення інтонації. Планувала дослідити інтонаційне розмаїття творчості митців українського розстріляного відродження початку ХХ століття з фокусом на інтонаціях спротиву. Цей план наразі на паузі, але я обов’язково знайду час і можливості для його реалізації згодом. Зараз, в чому наявний прямий вплив війни, моє дослідження має більш прикладний характер, оскільки основний матеріал дослідження не філософські тексти, а медійний дискурс й свідчення українців про вплив війни на їхнє життя, світогляд і пам’ять. Якщо тексти і заголовки новин зазвичай проходять кілька рівнів вичитування і редагування перш, ніж їх опублікують. У них зважуються ризики, розраховується вплив на цільову аудиторію і передбачається реакція. Натомість в інтерв’ю, як і в живому спілкуванні, інтонації, тональності і лад доступні у всій своїй повноті поточного мовлення. Це новий для мене досвід. Надзвичайно цікаво і водночас відповідально записувати для майбутніх поколінь голоси українців, які розповідають свої історії.

Якою, на вашу думку, є роль гуманітарних і соціальних наук у часи, коли суспільство проходить через потрясіння, роздробленість та виклики авторитаризму?

Легко бути людяним у комфортних умовах, коли ні тобі, ні твоїм близьким нічого не загрожує, коли ти звідусіль убезпечений від найменших ризиків і маєш безхмарне майбутнє. Але справжній тест на людяність починається тоді, коли в силу різних обставин потрапляєш в нелюдські умови, коли так легко все списати на слабку людську натуру і нездоланну силу ситуації. Залишитися людиною у нелюдських умовах – потужний виклик всім теоретичним знанням, здобутим за життя. Як не просто вижити, а залишитися людиною, переживши закріпачення, чи каторгу, чи розкуркулення, чи голодомор, чи війну, чи концтабір, чи смерть близьких, чи багаторічне усамітнення на безлюдному острові, чи авіакатастрофу тощо? Крім того, що все це – виклики, це ще й уроки! Пережиті кимось насправді, розказані, переосмислені і зафіксовані для прийдешніх поколінь, породивши феномен “історичного бесмертя”. На питання “Що значить бути людиною?” кожен відповідає не словами, а вчинками. Людина так влаштована, що здебільшого прагне того, чого не має, замість радіти тому, що є. Буває й таке, що вона починає цінувати те, що мала, щойно його втратить. Все це властиво людській природі, вивченню якої саме і присвячені гуманітарні науки. Гуманітарні науки на чужих історіях дозволяють нам пережити чужий досвід як власний, щоб крок за кроком виплекати у собі потребу попри все залишатися людиною. Роль гуманітарних наук неможливо переоцінити у будь-які часи. І найкраще про їхню роль у масштабі народу, як на мене, сказала сучасна українська письменниця Ліна Костенко:

“коли американці свого часу запускали з мису Канаверал дослідну станцію з якимось особливо потужним телескопом, що мав прецизійно точну систему дзеркал, то, виявивши в останній момент дефект головного дзеркала, призупинили запуск, усунули дефект і лише тоді запустили цей телескоп на орбіту. В переносному значенні таким телескопом, з такою системою дзеркал у кожній нації, в кожному суспільстві повинен бути весь комплекс гуманітарних наук, з літературою, освітою, мистецтвом, – івскладному спектрі цих дзеркал і віддзеркалень суспільство може мати об’єктивну картину самого себе і давати на світ невикривлену інформацію про себе, сфокусовану в головному дзеркалі.”

Як, на вашу думку, війна впливає на пам’ять чи ідентичність? Як це пов’язано з вашим дослідженням?

До війни неможливо підготуватися, навіть коли ви розумієте, що вона неминуча. Війна зненацька вривається в ваше життя вихором безладу дій і думок. Вона безжальна! Все, що так чи інакше здавалося вам цінним, безцінним чи непотребом, вона перевіряє на зуб. Від неї неможливо сховатися, втекти чи відбрехатися. Неможливо сказати їй “Це не наша війна” – і спокійно жити собі далі. Ця омана завершується болючим прозрінням: війна прийшла як до тих, хто щодня читав новини, так і до тих, хто ігнорував “негатив” і жив “у власному світі, де немає ні коронавірусу, ні глобального потепління, ні тим більше війни”. Вона прийшла до багатих і бідних, молодих і старих, на Схід і на Захід, не розбираючись, де “правильні” і “неправильні” українці, так само як їй байдуже, де і як живуть “правильні” чи “неправильні” німці, французи, італійці, іспанці чи румуни. Війна – це один з тих моментів істини, коли треба вчинками відповідати на цілий ряд питань: “що значить бути людиною?”, “а що значить бути українцем / німцем / поляком тощо?”, “що значить бути незалежним?”, “що значить Батьківщина?”, “заради чого варто жити?” Загострюючи всі ці питання, війна актуалізує не тільки ваш особистий досвід, а ще й історичний досвід ваших предків і цілого народу. Пам’ять стає потужним ресурсом сили, живлячи стійкість, волю до перемоги і здатність залишатися людиною. 

---

Citation

“In time of war, memory becomes a powerful resource – 5in10 with Olha Haidamachuk”, in: TRAFO – Blog for Transregional Research, 02.05.2023, https://trafo.hypotheses.org/46899

---

---